Наразі підприємство «Юг-Агропродукт» має в обробітку 800 га земель. Все почалося з того, що три роки тому його генеральний директор і засновник Володимир Лосєв придбав занедбаний колгосп в 20 км від міста Миколаєва. Розкорчувавши 90 га старих садів, амбітний фермер висадив молодий черешневий сад, пізніше досаджував персик, сливи. Оскільки сади - це інвестиції в майбутнє, то підприємство зайнялося т акож висадкою однорічних культур.
- Пане Володимире, які культури Ви вирощуєте?
- Ми сіємо не зовсім «стандартний» для Миколаївській області набір: озиму пшеницю, озимий ячмінь, соняшник, сочевицю, гірчицю, аптечну ромашку. Сама рентабельна в цьому році була біла гірчиця.
- Чи вірна думка, що вирощування гірчиці справа не складна, та приносить гарний прибуток?
- Так, культура має стабільний попит, тому на ній можна не погано заробити. Якщо в минулому році за тонну білої гірчиці платили до 12 тис. гривень, то тепер ціна зросла в рази. І зараз на білій гірчиці можна виручити до 24 тис. гривень за тонну. Вартість залежить від того, наскільки добре висушене зерно і яка його олійність. Звичайно, є витрати на солярку, насіння, однак чистий прибуток також високий. Ця культура невибаглива в догляді, родить рясно, попит на зерно стабільний. На один гектар поля потрібно 14-15 кілограм насіння. Бажано, щоб попередниками гірчиці були зернові культури, і після гірчиці висівати краще саме їх, бо коріння гірчиці дуже добре впливають на збагачення ґрунту поживними речовинами.
- Ваше господарство розташоване на півдні країни. Які виклики приймаєте, зважаючи на ґрунтово-кліматичні умови?
- Зараз по всій Україні складності з погодними умовами: що не заливає, так засушує. Нестача вологи - «вузьке горлечко» всього виробництва. Від посухи нам поки дуже важко відходити, але пережити її легше, коли рослини сильні, добре розвинені і нагодовані. В умовах посухи важко «вичавити» з рослин максимальний урожай, але той, який вийде, буде вище ніжу «середнячків», які не отримали харчування в потрібний момент. На нашому підприємстві, складаючи сівозміну, обов'язково враховується факт забезпечення вологою культур. На півдні раціональніше вирощувати рентабельні культури з невисокою потребою у волозі. Ми віддаємо перевагу сортам і гібридам з короткою вегетативної фазою та коротким періодом нарощування зеленої маси. Вони більш стійкі до посухи. І намагаємося не економити на підгодівлі. Однак, хочу зазначити, що крім того, що у нас проблема посухи, є ще й проблема надлишку вологи. Якщо брати за останні декілька років Херсонську і Миколаївську області, то в них катастрофічна нестача вологи влітку, і при цьомуїї надлишок восени та в зимовий період. Це призводить до зростання бактерій і грибів, які провокують хвороби. Так само влітку є така проблема як повітряна посуха.
- Чим вона небезпечна, і як Вам вдається протистояти природним форс-мажорам?
- Повітряна посуха знижує інтенсивність ф отосинтезу і життєздатність пилку, роблячи його стерильним. Від цього страждає і соняшник, і сади. Якщо раніше я думав висаджувати ягідники-малинники, то зараз вже не ризикну. Вони не витримають повітряну посуху, тому наразі в планах спробувати висадити оливковий сад, а в майбутньому, можливо, зробимо маслини своїм стратегічним продуктом. Південний регіон має гарні перспективи до висадки оливкових гаїв. Наприклад, в країнах Середземномор'я фермери вирощують оливи буквально на кожному вільному клаптику землі. В першу чергу, через економічну користь. При мінімальному догляді протягом довгих років можна отримувати хороший врожай і стабільний дохід. Я їздив до Ізраїлю, був в Європі, намагаюся стежити за тим, що зараз в тренді, може приносити прибуток і забезпечити рентабельність бізнесу. Знаю, що дуже важливо аграрію знаходити і працювати з хорошими фахівцями, вони можуть застерегти від помилок, які дорого обходяться бізнесу.
- Що вигідно вирощувати на Півдні?
- Коли ми закладали черешневий сад, то рахували, що він здатний забезпечити 100% чистого прибутку садовому бізнесу. Але зараз такі підрахунки вже не справджуються. Левова частина української фруктово-ягідної продукції, завжди спрямувалась до Росії. У зв'язку з неможливістю експорту, останні роки внутрішній ринок України переповнений власною продукцією, також ще надходять фрукти з Молдови, Польщі, країн ЄС. Собівартість, наприклад, яблука чи сливи перевищує оптову ринкову ціну. Крім цього, маржинальність на фрукти зараз помітно знизилася через низьку платоспроможність населення. За останні чотири роки ціни на ЗЗР, солярку збільшилися в два-три рази, а вартість на продукцію практично не змінилася. У минулому році ми продавали оптом черешню від 20 до 25 гривень, точно так само і в цьому році. Навіть в позаминулий рік ціна на неї була трохи вище. Якщо в 2017 році українці приїздили на оптовий склад і купували по декілька ящиків, то в цьому році були прохання продати пару кілограмів. Тому в найближчій перспективі я бачу єдиний варіант економічного розвитку - експорт.
- Вже вирішили в які країни постачатимете свою продукцію?
- Зараз розглядаю Китай і Європу, але там є певні вимоги: сертифікація, передпродажна доробка, охолодження. Китайці купують тільки червону черешню. Налагодити експорт не так просто, як здається. Але позитивні приклади є. Наприклад, в Мелітополі в 2017 році китайські бізнесмени придбали унікальне для нашої країни холодильне обладнання - мобільний гідрокулер. Цей апарат охолоджує продукт не потоком повітря, а крижаною водою, швидше ніж традиційне обладнання, і завдяки «холодну ланцюжку» вдалося досягти тривалого терміну зберігання черешні - 22 дня з моменту збору. Доставляють мелітопольці українські черешні в Китай за допомогою авіа логістики. Для наших садівників ціни на черешню в Китайській Народній Республіці дуже привабливі. Навіть якщо переправляти ягоди літаком. В Європі черешня коштує близько трьох євро за кілограм. Китайський ринок - це 9-10 доларів за кілограм. Нещодавно дивився рейтинги. Україна в цьому році увійшла в топ-50 країн світу з виробництва фруктів і зайняла 11-е місце з виробництва черешні. При цьому за всю історію експорту української черешні, нашій країні жодного разу не було направлено повідомлення з питання невідповідності цього товару фітосанітарним вимогам країни-партнера. Перспективи є, але для масштабних проектів потрібні великі інвестиції.
- Що для Вас найголовніше: максимальний врожай чи рентабельність виробництва?
- Потрібен баланс. Урожайність заради врожайності, коли на виході ти нічого не заробляєш, - це не наш шлях. Я не заперечую, що всі люблять нашу землю, але ми всі хочемо працювати не марно, отримувати прибуток. І це нормально, бо без прибутку та інвестицій неможливий подальший розвиток. Тому моє головне завдання - отримати максимальний урожай та одночасно якнайбільший прибуток із гектара. Також, дуже важливим є наперед прораховувати технологічні цикли, логістику, та робітничий фактор, який теж стає все більш проблематичний, враховуючи масову міграцію працівників до країн ЄС. Наприклад, у черешні короткий збиральний період, шукати робітників на місяць-півтора все важче. Щоб підприємство ефективно працювало, у нас був закладений через деякий час персиковий і сливовий сад. Рентабельність дещо менше, проте виробництво при цьому працює до осені. Якщо урожай черешні в липні вже закінчують збирати, то персики і сливи тільки починають дозрівати, і збирають їх аж до вересня. Сортування, зберігання і продаж фруктів - робота для персоналу восени. Взимку робітники займаються обрізкою. Тобто, ми намагаємося розтягнути робочі процеси максимально рівномірно впродовж року. Окрема увага - догляду за садами. Щоб наступної весни його колір обдарував щедрою надією на новий врожай, треба докласти багато зусиль вже після цьогорічного збору.
- Як ви вважаєте, які найголовніші чинники доброго врожаю?
- На мою думку, в нашому регіоні їх три: волога, генетика, якісні препарати, тому що важливо захистити насіння від самого початку. Замикає, а може й навпаки - очолює, цей ланцюжок - майстерність агронома.
- Ваше господарство розвивається, є успішним. Як цього досягти?
- Складові прості, питання в тому, як їх застосовувати. Потрібно постійно вчитися, бо зміни відбуваються швидко і в технологіях, і в рослинах, і в кліматі, в техніці тощо. Без працелюбства теж нічого не буде. Важливо створити команду людей, які будуть сфокусовані на отриманні результату. Рівень зарплати повинен бути конкурентним. Я на 100 відсотків оптиміст, вірю в те, що в нашій державі для аграріїв будуть впроваджуватися зміни на краще. Також важливо щоб кожна людина біля себе теж щось поліпшувала, тоді потроху зміниться все навкруги. Звичайно, аграрний бізнес є ризикованим. Тому в Новий рік моє найбільше бажання буде співзвучне з бажаннями багатьох сільгоспвиробників - стабільність в державі.
Автор: Ольга Уставщикова
